дощ/

Осінній дощ їй мрії шепотів.
Вона тихенько слухала й кивала.
…Він дуже сильно підійти хотів.
Але вона його не впізнавала…

Його дружина, його дівчинка-весна
залишилась одна у цілім світі.
Такого горя він ніколи ще не знав…
Ніколи їм вже поруч не сидіти…

Разом їм вже не бавити дітей…
Разом вже не радіти першим крокам…
Хто міг колись подумати про те,
що рік весілля стане й смерті роком…

Нічне шосе… Аварія… Швидка…
Вмивав його сльозами на узбіччі
весняний дощ… Вона… Її рука…
І вираз недовіри на обличчі…

…Сьогодні він прийшов сюди востаннє…
Прощатись…Щоб уже… ніколи більше…
Вона вагітна… З нею навік його кохання…
…Вона його не бачить…
Як і інші…
©~SIrena~

и перевод)

Осенний дождь шептал ей о мечте.
Она тихонько слушала, кивала…
Он очень сильно подойти хотел,
но вот…она его не узнавала…

Его жена, его девченочка-весна
осталась одинокой в целом свете.
Такого горя никогда не знал...
И никогда уж рядом не сидеть им…

И никогда им не растить детей вдвоем…
Не радоваться первым их шагам. И
никто не мог подумать о таком…
Что годом смерти станет год их свадьбы…

Ночная трасса… ДТП... И «неотложка»…
Его слезами умывал весенний дождь…
Рядом она… Её рука… Нет…невозможно…
И тихо шепчет: «Нет…ты не уйдешь…»…

Сегодня он пришел сюда в последний…
Прощаться… Навсегда…Вблизи присел…
Беременна…Его любовь навеки с нею…
Она его не видит…
Как и все…
©~SIrena~
25/07/2011