Я не виновата...

Я не виновата...
Просто, когда он меня полюбил, тогда я была слишком мала для этого чувства...
А когда полюбила я его, то он уже вырос из этого возраста.

Ця фраза, ось уже вкотрий раз навертається на думку.Невже це так?Невже ми завжди починаємо цінувати тільки тоді, коли втратимо?!Мені було 14 чи 15....А він на рік старший.Романтика, подарунки, телефонні розмови...Я тоді і не думала шо він стане для мене таким рідним.А я...а шо я?!Вже тоді я відчувала шо нічо з цього не вийде.Він покохав мене, а я покохала одного, другого, третього.Та шо я несу?!Просто хотіла спробувати як бути з тими іншими.Робила тобі боляче, залишала тебе і міліони раз поверталась.Чому?Було пусто без тебе.Покохала твого брата.Справді покохала.Так, як ніколи і некого у своєму житті.І забула про тебе.А зараз вже пізно.Пізно шось повернути назад.А стосунків ніби і небуло.Я ніколи не могла повірити, що може настати той день, коли тебе небуде в моєму житті.Ніколи...Ти з нею.Майже 2 роки.Хіба скільки часу пройшло?А я...а я сама.Ні, я з "ними".Сука, скажеш ти.Кажеш, що знаєш мене найкраще за всіх, шо я ніколи не змінюсь, що незнаю чого хочу.Тоді навіщо ти відпустив?Чому ти пішов від мене, чому не був поруч?Не захотів?Набридло.
А мені страшно.Страшно дивитись у твої такі холодні і такі чужі очі і немати права вже думати про тебе, бо ти не мій.А вона, моя найкраща подружка.Я не ображаюсь на неї, а тільки на себе.Це ж я сказала її, шоб вона була з тобою, якшо хоче.Ідіотка.Яка ж я ідіотка.Я відпустила тебе, а зараз так себе картаю за це. Ти такий чужий...Ось сиділи з тобою, говорили і ніби якась стіна виросла між нами.А колись були такі близькі.Я все памятаю і знаю, що ти також.Тільки боїшся так само як і я.А мені тільки треба почути твої слова:"Пробач, будь зі мною".І я буду.Буду кохати тебе, так сильно, як ти колись мене.Ми поїдемо далеко-далеко і забудемо все шо було.
Не почую цих слів ніколи.Ніколи.Не хочу руйнувати твоє щастя.Не хочу говорити, що поки шо для неї нема кращої кандидатури, і якшо тільки шось ти залишишся сам, один.Так, як я тепер.Ні, в мене є хлопець і ти це знаєш.Він кохає мене так, як і ти колись.А я його ні.Ти це теж знаєш.Просто я нещасна.Пофіг, що робиться на душі, пофіг, що я іду на її д/н і бачу шо ти даруєш брослет...Такий гарний, такий.....Ох....Я була ше така мала для того почуття...Пройшло 6 років з того часу.6 років, як ти мене знаєш, і 2 з того часу, як між нами обірвалась та тоненька ниточка.А ти і досі знаєшся таким рідним і тільки моїм, але і водночас таким чужим, холодним і жорстоким.
Бумеранг...Так, все повертається бумерангом.