Пастка...

Пастка… єдине слово, яким можна виразити те, що я зараз відчуваю. Біль? Та ні.. болю уже давно немає.. Ще з того часу коли ти зрадив мене вперше, хоча ти досі цього не визнаєш.

Я пам’ятаю кожне слово… Пам’ятаю як сиділа і уявляла її. Яка ж вона? Я її ненавиджу? Чи дякую її за те, що вона позбавила мене від тебе? Це така полегкість… Не думати про тебе, не жадати тебе, не писати тобі. Просто жити! Вільно, трагічно, весело, дихати на повні груди і більше не мріяти. Ну звичайно.. Вона була краща… Красивіша, розумніша і головне доступніша, бо саме цього ти так хотів від мене – повної самовіддачі. А я не могла.. Не була готова… Брехня! Я не робила цього, тому що знала, що ти не той кому можна довіритися до кінця. А може вона - сіра мишка в якій так важко було пробудити почуття? Але ж ти завжди досягаєш цілі. Хоча яка тепер різниця? Важливо те, що я усе це переборола в собі і викреслила тебе зі свого життя. НАЗАВЖДИ… На довго.. До сьогодні…

Усе ж так просто! Лікує час і сигаретний дим. Хіба ще щось потрібно? Потрібно… І цим фактором став страх… Я боюсь тебе… Боюсь настільки, що навіть дихати не хочеться. Страшно глянути тобі в очі, бо там немає нічого окрім ненависті і огиди. Я зробила це! Досягла свого! Я стала тією, якою хотів бачити мене ти. Бездушним стервом без жодних почуттів і переживань. Радій! Саме в таку ти здатен закохатися. Кохай! Відчувай втому і виснаження від думок. Ненавидь! І жадай! Знай я ніколи не буду твоєю, так як ти не був моїм…