Твоє життя...

Такий звабливий, своєю відкритістю схожий на дитя, бо тільки діти справді щирі в своїх почуттях. Хіба ж для щастя багато треба? А можливо в кожного щастя своє? Різного кольору, різного смаку... Приємно на світанку вигріватись з тобою на сонечку, ділитись крапельками вранішньої роси, відчувати твої губи, та просто ніжитись в теплих обіймах...Кожною частинкою своєї душі, належати тобі...тільки тобі..Мабуть, ви скажете, що це кохання? Саме те, безтурботне почуття, котре дарує лише радість та приємність прожитого???? Лише подумайте, як справжнє кохання може бути таким ідеальним? Як взагалі, хоч щось в нашому житті може втілювати ідеальний ідеал..Так... Саме так...Це неможливо..І навіть якби ви зараз не махали головами, прискіпливо оціняючи мою промому, я б все одно відверто вам заявила, що кохання - це найтяжче у нашому житті.Воно захоплює нас, плекає, а потім виснажує і викидає.Але тоді навіщо це все, якщо всеодно ми ніколи не досягнемо того, чого бажаємо?Навіщо віддаватись йому в обійми і оголяти душу, поринаючи в тепло цього почуття, а потім...Потім падати...І при цьому не тормозити перед прірвою...З такою неймовірною швидкістю летіти знову вниз.......І вже здається повна темрява перед очима...Робиш глибокий вдих, але повітря торкається пальців не попадаючи в твої легені...Воно холодом проноситься по твоєму тілі....І знову нагадає про минуле.....
З часом, скрізь неймовірну біль душі, ти розумієш, що саме доля випробує тебе, роблячи сильнішою....А на фініші дарує солодкотривалі моменти щастя...)
Завиє вітер...І залишається тільки перегорнути дописану сторінку крихітної частинки життя...Ти...Ти просто ступиш вперед...направляючись йому назустріч....І глотаючи гірку сльозу, погасиш минуле, даруючи теперішньому і тепер вже новому майбутньому..Право на життя....Твоє життя...