* * *

Завжди тримаю все в собі. Абсолютна люба проблема яка була в моєму житті дуже рідко знаходила слухачів. Знаю, що в неважливо який друг, хай самий вірний з яким ти можеш поділитись всім, НЕ ХОЧЕ слухати про твої проблеми. В кожного вони є свої, і нікому не потрібно ще й твоїх. Тому завжди тримала все в собі. Сама намагалась все вирішити. Але люба людина не можу довгий час тримати все в собі. потрібно виговоритись. В мене час від часу ставались ці, так звані, емоційні зриви. Закривалась в собі. Плакала. Бувало таке що дзвонила серед ночі другові, з яким вже давно не спілкуємось тісно. І він мене слухав. Можливо це було не правильно. Але мені завжди в такі моменти хотілось дзвонити до нього. Це бувало рідко. Але кожен раз все сильніше.
І от цього тижня, я усвідомила що в мене не зриви, в мене депресія. причому вже затяжна.
Якщо не враховувати того що я психолога, я і сама не особливо вірю в це все.
Настрій в мене міняється по 100 разів на день, то я ходжу весела, а тут оп. сижу в туалеті і плачу. (не люблю лити сльози на людях), невідомо чого страждаю, погано мені а чого хто його знає. можу рознервуватись через любу дрібницю. стала невпевнена в собі. і вічно незадоволена собою ж. мені стало плювати на оточуючих мене людей. сплю по 14-17 годин в добу. і не висипаюсь. за останній час схудла на 7кг. вживаю алкоголь в великих кількостях. постійно курю. сиджу на заспокійливих, не можу довго думати про щось одне. все більше думаю що я безнадійна. і в мене не буде того світлого майбутнього про яке мріяла в дитинстві. і що саме більше мене хвилює це думка про самогубство.звичайно, це лише думка, і я нічого не збираюсь з собою робити. і вмирати я теж поки не збираюсь. Але вона мене переслідує.
Да, в мене є в житті проблеми. і не маленькі. з кожним днем вони все більші і більші. а я просто не можу з ними справитись. Але біда в тому що роблю їх в більшості випадків Я!
Останньою краплею стало, те що мене покинув хлопець. ну як покинув і як хлопець.
Ще одна моя біда в тому що я закохуюсь швидко. Ми познайомились. я всіма можливими і не можливими способами його ігнорувала, бо розуміла що мені це зараз не потрібно. він добивався моєї уваги. кожного дня говорили по телефону. розказував мені всякі милості приємності. а потім на моє День народження я напилась і сказала що він мені подобається! і опа! на наступний день він мені не подзвонив. і не написав. коли я пробувала дзвонити був повний ігнор.
Я зрозуміла що щось сталось, і не стала дзвонити далі.
Ніколи не втримаєш людину яка зібралась піти.
Місяць часу мене мучило питання, що ж сталось, і чи оце моє "ти мені подобаєшся" його так злякало.
і я йому написала. Ніяких "привіт" "що робиш" "як справи" і тому подібне. зразу поставила питання в упор "ЩО СТАЛО ПРИЧИНОЮ?"
відповідь мене звичайно вразила, "справа не в тобі...це я дурень" і далі пояснення того що йому сподобалась інша дівчина.
Я зрозуміла що причин для спілкування далі не лишилось. Йому подобається інша. Успіхів!
Ви, думаєте, дурне дівчисько страждає через те що не вийшло нічого з хлопцем. Я і сама так думаю. ВІн мене зачепив, чимось. А я навіть не можу пояснити чим. Мені напевне байдуже вже на нього, хоча враховуючи що я це пишу, значить не до кінця.
Ніколи нікого не повертала і не збираюсь цього робити.
Але і різати собі вени через те що мене покинув цей "дурень" я не збираюсь

Але задумуюсь над тим щоб сходити до психолога.

НЕ бійтесь ходити до психологів.

В мене все.
Дякую

а мені стало легше, набагато. Напевне потрібно навчитись розповідати комусь про свої проблеми.