* * *

Ти все не йдеш, а я чекаю
Тебе немає, пусто на душі
Тебе не бачив я, але уже кохаю
Лише для тебе я пишу вірші

Твій чистий образ, мов та квітка
Росте в саду десь поміж лопухами
Я хочу підійти поближче непомітно
І закохатись в тебе до нестями!

Мене ти не помітиш з ними поряд
Я зовні не Ален Делон
Пізніше ти відчуєш ніжний погляд
І вже сама здасися у полон…

Але ж і ні, неможна зразу!
Отак здаватися без бою
Потрібно довести мене до сказу
Щоб я побігав за тобою!

Коханню ж все це не зашкодить
Ти можеш повиламуватись знову
Як рибка на гачку, що довго водить
Та потім, все одно, підем додому.

Ти добре знаєш, що я знаю,
Що ти не знаєш де знайти,
Того єдиного, що покохає,
Кого так палко покохаєш ти!

Та де ж знайти тебе, єдину,
Чи довго в пошуках втрачати час?
Вже створювати час родину…
Де ж носить доля непокірних нас?!