Подруга дощу і сестра самотності

Вона гуляла по місту одна
Не вперше повірте мені
Ця розповідь буде сумна
Як і безсніжні зимові дні
Вона думала про життя
Й розуміла одну дивину
Вона подруга дощу
Й любила слухать тишину
Жила вона в світі казок
І вірила в чудеса
І скільки чудових думок
Літала вона в небесах
І мрія у неї була
Принца свого відшукать
І разом з ним під дощем
Містом самотнім гулять
І знову на вулиці дощ
І сльози у сірих очах
На землю краплі летять
Нікому зрозуміть їх печаль
Й сиділа вона на вікні
І слухала пісню дощу
Й питала варто чи ні
Сестру свою – самоту
І як в чорно-білім кіно
Сміялася як і колись
І туга у сірих очах
Пропала безслідно кудись…
Вона любила тишину
І самотність була їй сестра
Й співала під пісню дощу
І вірила в чудеса…